Про життя байкерів нам простим смертним можна тільки здогадуватися. І ніхто не знає хто вони і чим вони живуть (окрім обраних, яким ці таємниці відкрили). Всі думають що життя байкерів це така собі подорож на мотоціклі. Але, виявляється,це не так. Байкери –такі ж люди, якми з вами. Вони працюють і розважаються, закохуються і створюють сім’ї. Та все ж вони відрізняються ві інших. І зовсім не тим, що їхнє хоббі це водночас їхнє життя. Їздити на мотоциклі може майже кожен(хто не особливобоїться за своє життя!),а ось конструювати мотоцікл із старого мт(дніпро)або урала чи іншого мотоцикла – мистецтво. На створення одного мотоцикла «шедевру» іде від місяця до трьох і більше років. Усе залежить від коштів, часу і що головне бажання. На життя байкерів кожен дивиться по-іншому. Комусь навіть здається, що екстрим – це гарна можливість чишвидше попрощятися з цим світом. Думка «А хто ж вони насправді?» з’являється як тільки побачиш байкера. Зовні – це людина з ніг до голови одягнена в шкіру. І на противагу побутуючій думці, що це спосіб виділятися, це лише прозаїчна необхідність , щоб вберегтися ві негоди. Що потрібно щоб стати байкером? Для цьго не досить придбати мотоцикл і шкіряний одяг. Скажу категорично: байкером потрібно народитися. Байкер – людина, що вдень заробляє гроші, а ввечері (крутить гайки )або пьє пиво з друзями ( до речі, не обов’язково таким ж як він ). Він може ремонтувати свого коня, стоячи одним коліном в болоті, за інструмент йому слугують підручні засоби, але він ніколи не покине в біді свого «друга». Не тому, що той дорого вартує, а тому, що в нього вкладена не лише праця, а й душа. Та все ж до справ більш буденних. Людина, котрій батьки купили мотоцикл, і яка не знає, як він працює, розуміючи лише, що це «крута фішка і під тобою кілька коней які тебе несуть на величезній швидкості», і на якійможна покатати пару – трійку дівчат, насправді просто велика дитина.Вона грається дорогою іграшкою,а потім кидає не замислюючись, скільки вона коштує і якою працею зароблялися ці грощі. Та найбільша проблема не некомпетентності таких персон, а у трагізмі цієї ситуації «Ігри завершуються здебільшого статею у газеті про черговий нещасний випадок, де звинувачуються чомусь справжні байкери. Хіба не парадокс? Хіба не час переоцінити своє ставлення до тих, хто нам невідомий той хто їде на машині у якої тільки 2 колеса але це теж машина? Над цим я хотів щоб замислитись водіїв звичайних автомобілей.